Я був на роботі і звідти побіг додому – так і запам’ятав перший день війни. Це було шоком. Ніхто не думав, не чекав, і так трапилося.

Ми виїхали з Маріуполя 15 березня. Чекали коридор, але ніхто його не дав. Люди бігали, їздили по місту. Тоді ми рвонули самі. Нас було багато. 

Ще п'ятнадцятого березня ми проїхали, а вже шістнадцятого люди, які нас догнали в Запоріжжі, казали, що росіяни наші мирні колони розстрілювали.

Ми все в Маріуполі втратили. У сина діти. Все, що у нас було, там залишилося. 

Зараз ми у Києві. Труднощі на кожному кроці. Головне - щоб був мир.