До початку війни ми мешкали у Краматорську. У 2016 році померла мама. Я став опікуном моєї сестри - у неї інвалідність першої групи. Нині ми живемо у місті Жовті Води, моя дружина звідси. Змушені були евакуюватися, бо у рідному місті стало неможливо жити. Родичі знайшли нам квартиру.

Ми були вдома, коли летіли ракети на аеродродром Краматорська. Це було жахливо. Спочатку був сильний шум, а потім – вибухи. Ми були шоковані. 

На початку війни все позачинялося, все вивезли. Але в цілому ми не постраждали від нестачі життєво необхідних речей. З Краматорська ми виїхали 22 березня.

Під час евакуації хвилювалися за дітей, щоб вони не нервували, не плакали. Ми рушили власним автомобілем, стояли у величезній черзі, але вирвались.

Коли я допомагав вивезти із Лимана знайомих, поруч влучив снаряд - тоді було страшно, гучно і моторошно.

Зворушила чуйність людей, допомога. Ми самі допомагаємо волонтерам і військовим. Бачити задоволених людей, радіти самому – це прекрасно.

Війна закінчиться тільки нашою перемогою. Сподіваюсь на мирне і спокійне майбутнє. Це - найважливіше.