Я з Миколаївщини. У нас усе добре було: працювали, жили. Ми мешкаємо у селі за 15 кілометрів від Миколаєва.

Нам подзвонили родичі й сказали, що почалась війна. А в мене двоє дітей, одній тоді було півтора рочки. Я зібрала діток і звідси виїхала. Зараз ми вже повернулися. Усе добре. Ми  спочатку були в селі Лиса Гора, це десь за 15 кілометрів від Кіровоградщини, у березні перетнули кордон і поїхали до Чехії. А вже 11 травня повернулися до України. У 2022 році це було.

Я машиною вивозила дітей, сестру чоловіка, свою невістку. Це був жах. Були затори. 

Ми збиралися поїхати до Львова, але в цей момент в Умані був якийсь приліт, і ми так не потрапили туди. Залишилися на півдорозі. Там нас сім'я прийняла. 

Нас приймала і в Чехії сім'я, і тут, в Україні, родина, яка нас не знала. Це приємно вразило. Зараз ми вже вдома. Але сюди небагато сімей повернулось. Минулого літа, коли ми ще були у від'їзді, у нас був приліт біля дому. Ми трошки відремонтували та й живемо. Потрібно жити заради діточок. Вони не дають розслаблятись. 

Мрію, щоб війна закінчилась, і ми жили в мирній країні. А все решта буде потім.