Ми з Маріуполя. Перебували там до 16 березня. У дім моєї онуки влучив снаряд, ми всі були у неї в квартирі. Тому ми вирішили тікати. Коли ми сідали в машину, над головою свистіли снаряди і кулі, по нам працювали снайпери. Щойно виїхали за Маріуполь, стало тихо.

Але довелося пройти багато російських блокпостів, де постійно щось просили – то цигарки, то гроші на них. Тільки-но нас зупиняли, весь час щось вимагали.

Потім нас на мушку взяв снайпер. Ми вийшли з машини, я бачу - хтось на мене дивиться. Російський військовий направив на нас автомат і підкликав нас до себе пальцем. Ми хотіли їхати однією дорогою до Запоріжжя, але він нас спрямував іншою. А там стояли чеченці на танку. Вони грубо з нами розмовляли, але випустили.

Спочатку ми до Запоріжжя доїхали, а тоді поїхали в Карпати, після того – в Румунію. Зараз повернулись в Україну, живемо в Івано-Франківську.

У Маріуполі ми під снарядами й під кулями шукали собі їжу і воду. Я зазвичай ходила о п’ятій ранку, займала чергу до крамниці. Одного разу донька зі свахою приєдналися до мене трохи пізніше. Зібрався натовп. Раптом всі почали кричати: «Танки!» І в цей момент за крамницею впав снаряд. Було дуже страшно.

У нас не було ні світла, ні тепла, ні газу, ні зв'язку, їжі не було. Дощ ішов – ми збирали цю воду. Сніг ішов – ми і його збирали. Під кулями, під снарядами готували їжу на вулиці. Війна – це дуже страшно.

Інколи українські воїни ходили по домівках, по квартирах, розносили гостинці для дітей. 

Думаю, що наші хлопці мають велику силу волі. Мій зять зараз у Бахмуті, тому все, що можемо, ми передаємо хлопцям на передову. Я думаю, що ще кілька місяців, – і Маріуполь буде вільний.

Дякуємо центру ЯМаріуполь, що дають нам гуманітарну допомогу. Сьогодні отримала теплий набір, дякую їм велике. Отримую також побутову хімію - це дуже мене виручає, тому що мені не вистачає грошей платити за квартиру і ще купувати продукти.

Я мрію повернутися в Маріуполь. І щоб він процвітав і став ще кращим, ніж він був до війни. Коли ми там жили, то нам хотілося побувати десь за кордоном, у Європі, а коли я вже там побувала, то я зрозуміла, що наш Маріуполь і був тією Європою. Раніше я все мала, а тепер у мене все забрали.

Наша Україна дуже сильна, люди тут справжні. Я тільки добрих людей зустрічаю на своєму шляху.