Я мешкаю в Миколаївській області на кордоні з Херсонською. Нікуди я не виїжджав, хоч ми і були на чемоданах, бо син - військовий. Ми сиділи в підвалі.

Пам'ятаю, як подзвонив син о пів на шосту ранку і сказав, щоб я забрав його дітей і жінку в село, тому що в селі більш безпечніше було на початку війни. 

В магазинах неможливо було нічого купити на початку війни: не було ні круп, ні молочного. Ну, ми ж і про запас трішки купували, і у нас свої огороди були, ну а в магазинах практично нічого не було.  Ще у перший-другий день все розмели. А потім все налагодилось.

Я сильно переживав за своїх рідних, дітей, онуків і за сина в першу чергу. Про себе менше думав. Син - військовий, тож з першого дня його немає вдома, а онуки виїхали за кордон з невісткою.

Я думаю, що ми все одно переможемо. Але не думаю, що воно закінчиться так швидко. Напевно, і у 2024 році війна не закінчиться. А хотілося б, щоб скоріше закінчилась, щоб я побачив своїх рідних. Хотів би побачити своїх онуків і сина здоровими і щасливими після війни.