У Донецьку я працювала викладачем математики й інформатики. Але коли в місті тільки починалися бойові дії, то з двома дочками відразу ж виїхала. Старша, 27-річна Еліна, – інвалід з дитинства. Молодша, Суламіта, – майбутня «велика піаністка». Вдома вчилася в школі для обдарованих дітей при консерваторії.

Я дуже боялася. Ми буквально втекли з Донецька на початку червня 2014 року. Коли почалося перше бомбардування в аеропорту, у консерваторії був призначений іспит. І дуже багато дітей не потрапили на іспит: батьки боялися відпустити дітей із дому. Пізно ввечері того ж дня ми виїхали з Донецька.

Обираючи місце майбутнього проживання, я також враховувала інтереси своїх дітей. Проїхали одинадцять областей, у кожній жили по кілька днів. Можна сказати, таким ось чином діти вивчили географію України. Ми довго вагалися: не знали, чи слід їхати до Львова. Думали, в Україні пройдуть президентські вибори, питання буде вирішене, і ми повернемося додому. Але не склалося. Живемо у Львові.