Міський перинатальний центр у Херсоні опинився під російськими атаками двічі. Обидва рази - в січні 2023 року. Будівля зазнала суттєвих ушкоджень, одна зі співробітниць була поранена. А ще пологовий пережив окупацію, і навіть у тих непростих умовах у ньому народжувались діти, робилися операції, надавалися консультації.
Про те, що довелося пережити в окупованому Херсоні, як приймали пологи під обстрілами, й про свої надії на новий 2024 рік Радіо Свобода розповіла лікарка-гінекологиня, керівниця Херсонського міського перинатального центру Оксана Томченко.
Початок війни і тисячі кілометрів від дому
Для 59-річної Оксани Томченко повномасштабна війна розпочалася не так, як для більшості її земляків, жителів Херсону. Вона – акушерка-гінекологиня вищої категорії – за два дні до вторгнення Росії, 22 лютого 2022-го, якраз вилетіла на міжнародну конференцію до Об’єднаних Арабський Еміратів. Повернутися додому змогла лише через два місяці, коли її рідне місто було в окупації. Пологовий будинок працював – і Томченко взялася до роботи.
Оксана Томченко, лікарка
«Я повернулась до Херсону у квітні 2022 року. Не могла кинути сім'ю - чоловіка, сина, маму, свекруху – напризволяще. Повернення не було легким, не всі мене розуміли, але... Коли я повернулась, наш перинатальний центр працював, надавав медичну допомогу жіночому населенню міста і області. Я була тоді заступником з амбулаторної роботи, завідувачкою жіночої консультації.
Багато пацієнток виїхали, але залишилось теж достатньо, і вони потребували медичної допомоги. Медикаментів вистачало, тому що на початку року були зроблені закупівлі, а пологів стало менше, тому ліки в нас були. Персоналу теж вистачало, бо на початку зі співробітників виїхала некритична кількість», – каже Оксана Томченко.
Життя в окупації: «Будемо хранителями Херсону»
Пологовий, де працює Оксана, за час повномасштабного вторгнення ні на день не зачинявся. Медики під щоденними обстрілами приймали пологи. Оперували у підвалі. Витримали й окупацію. Аби не стикатися з російськими солдатами, на роботу щодня вона ходила пішки.
«Окупантів бачила, звичайно. Але, Бог милував, не контактувала. На роботу ходила пішки, не центральними вулицями, блокпости не проїжджала. Наш на той час керівник контактував з окупаційною «владою», а нас від цього обмежував, тому ми просто надавали допомогу пацієнткам. Для окупантів, мабуть, наш заклад не був цікавим», – говорить вона.
«Коли ми були в окупації і та «влада» оголосила евакуацію, я зустріла свою пацієнтку і вона сказала дуже важливу річ: «Ми не будемо евакуюватись, ми будемо «хранителями Херсону», – додає лікарка.
У захопленому російськими військами місті жити й працювати було страшно. Чули жителі й про зникнення земляків, і про катівні в підвалах. Під час окупації, зокрема, загинула колега Оксани, медсестра херсонського пологового Анастасія Саксаганська, та її чоловік.
"У ніч із 15 на 16 вересня 2022 року російські військові, - розповідає Томченко, - викрали подружжя з їхнього будинку в селі Малі Копані й убили. Сиротою залишилася дворічна дитина".
«Під час окупації мої знайомі були захоплені окупантами та відправлені на підвали. Когось випустили – вони вже в місті і працюють, а про декого невідомо», – говорить Оксана Томченко.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
Звільнення Херсону
11 листопада 2022 року, коли Херсон звільнили, мешканці дуже раділи. На центральній площі українських військових зустрічали з квітами та прапорами.
Але, каже, стан ейфорії швидко минув – місто опинилося під щільними обстрілами російських військ, і це триває вже більш як рік. Зараз Оксана живе на роботі, бо вдома ще небезпечніше.
«Спочатку було піднесення, ейфорія і надія, що скоро все закінчиться, але інтенсивність артобстрілів зростала, руйнування збільшувались і страх – пропорційно. Я вже рік живу у своєму закладі, бо моє житло поряд з берегом, а там – нескінчені обстріли, та й затоплення після руйнування Каховської ГЕС. Мій будинок був затоплений до другого поверху. Моя квартира – на другому, але жити там неможливо», – розказує лікарка.
Продовження життя… під вогнем
У січні 2023 року, говорить вона, російська армія атакувала їхній пологовий двічі.
Пологовий після атак армії РФ у січні 2023 року
Першого разу потужною вибуховою хвилею вибило вікна у дитячому відділенні та пошкодило один із лікарських кабінетів, тоді була поранена одна з молодших медсестер. Вдруге – зруйновані плити перекриття та внутрішні стіни будівлі.
Руйнування будівлі
"Це – звірство", - Оксана Томченко.
«Обстріли нашого закладу були 11 та 24 січня 2023 року. Перший раз – близько 12 години, другий – близько 20-ї. Я обидва рази була на місці. Було дуже гучно і страшно. Потрібне звернення до міжнародної спільноти, щоб якось разом зупинити цього звіра, бо це – звірство», – говорить лікарка.
Руйнування будівлі
Зараз Оксана Томченко – директор міського пологового. У закладі залишилися 20 із близько 60 лікарів. Працюють без вихідних: пологи, операції, консультації.
Медики вмовляють вагітних виїжджати народжувати в більш безпечні регіони, але змога є не в усіх. Отож, каже, у перинатальному центрі щомісяця приймають до 10 пологів – і це немало як для міста під постійними атаками.
Дитина, народжена під обстрілами
До 24 лютого 2022 року Херсонський міський перинатальний центр був провідним пологовим регіону. За рік через нього проходило близько 100 тисяч пацієнток з міста та області, там приймали понад тисячу пологів і робили 2500 гінекологічних операцій.
Дитина, народжена під обстрілами
Зараз, каже Оксана, намагаються працювати так само злагоджено й професійно, як до війни. Вона розказує про народження дітей під обстрілами. Більшість історій – щасливі.
«Було у нас дві породіллі, діти яких були від окупантів. Обидві хотіли полишити діток у закладі. Але сталося так, що через небезпеку зараз ми не використовуємо верхні поверхи будівлі, тому обмежені в площах. І ці мами перебували з немовлятами в одному приміщенні. Під цими обстрілами, у небезпеці, у бомбосховищі прокинувся материнський інстинкт – і обидві передумали полишати дітей», – говорить лікарка.
«Доводиться жити з молитвою»
Щодо того, як виживає вона сама, херсонська медикиня не приховує: завдяки підтримці рідних і Божій допомозі.
«Моя родина… У мене на початку війни виявилось два «міцні горішки» – мама і свекруха. Їм по 80 років. І поки я добиралась додому, вони ганяли за продуктами по чергах, тому мій чоловік і син не голодували. Сама дивуюсь, як, але ми пройшли через все це. Зараз, чесно кажучи, живемо одним днем. У зоні бойових дій, де під Богом ходиш, доводиться жити з молитвою, бо ці нелюди стріляють куди завгодно», – каже медикиня.
Зараз найскладніше – переборювати втому від постійного напруження, додає Оксана.
«Нещодавно я була у справах у Львові – так там звичайне життя, а ми цього життя не бачимо майже два роки», – говорить вона.
Мрія і бажання
Що ж до передноворічних мрій, каже лікарка, плекає одну велику спільну перемогу України й закінчення війни. Серед особистих бажань – здоров’я для рідних.
Цього року Оксанин чоловік пережив тяжку операцію з ампутації стоп, зараз може пересуватися тільки на візочку. Її свекруха – також після операції, у стаціонарі.
Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.
.png "Імена")
