Зранку 24 лютого ми почули вибухи. В перший день війни було дуже гучно. Я не знала, як сказати вагітній дочці, що почалася війна. Сусідні селища швидко окупували. Ми боялись, що те ж саме станеться і в Харкові, а моя дочка мала скоро народжувати. Ми чули, що пологи приймають у підвалах. Це було важко сприйняти. 

Втім, ми змогли виїхати, зупинились у Полтаві. Нас прийняла зовсім чужа людина. Допомагала нам дуже. Потім ми повернулись додому, коли у Харкові стало більш тихо. Зараз періодично навідуємось додому, але тут небезпечно, тому вимушені повертатись до Полтави. 

У багатьох людей немає житла. У Харкові немає роботи, більшість підприємців виїхали. Але я вірю, що все буде добре і Україна поверне всі території.