Оксана була в окупованому Димері. Але не сиділа без діла, пекла хліб. Розносила по селу. Годувала, кого могла. І постійно сварилась з окупантами, якщо бачила, що вони коють щось нелюдське. Не думала, що її просто можуть вбити. Як її похресника, племінника її сестри, про якого не було ніякої інформації чотири місяці.