Я був дома, коли війна почалася, потім ми вісім місяців сиділи в окупації у Снігурівці. У нас мости підірвали, не було як виїхати.

Діти і жінка поїхали, тож мені всього на одного вистачало, мені не треба були подачки від окупантів. Важко, що ми з сім’єю не разом були. Усі переживали, шукали де є зв'язок, лазили по городах, щоб подзвонить.

Найприємніше - коли прийшли наші солдати.

Наразі я стараюсь забути ці всі жахи. Потроху забувається все, і проходить відчуття тривоги. Не хочу загадувати, хочу, щоб скоріше війна закінчилась.

Можливо, в майбутньому буде краще, будуть нові закони. Головне - цих окупантів вигнати звідси.