Мені 45 років, домогосподарка. Ми були вдома, не виїжджали. Живемо ми в Снігурівському районі Миколаївської області. Ми не могли повірити, що війна. Нам сказали, що Каховку захватили, але ми не могли повірити, поки не побачили по телебаченню.

Шокувало те, що у нас в селі люди виявились нехороші: щось не сподобалося, і здали нас. Окупанти приїхали, забрали сина і чоловіка, тримали два дні, позабирали телефони. Ми із сусідкою їздили забирали її чоловіка. 

Ми бігали ховалися, бігали шукали, де подзвонити, ховали телефони. Я свій телефон зберегла. Ну нічого: вижили - і слава Богу. Тільки світла не було. Ми купляли сонячні батареї - так і спасалися.

Зараз мені якось вже спокійніше, а раніше аж трусило. Зараз все одно страшно, але не так, як було тоді.

Хочеться, щоб скоріше війна закінчилася, щоб усі повернулися живі і здорові, зустрітися з усіма.