Війна застала нас в селі. Ми багатодітна родина. Третю дитину народжувала у підвалі, в березні 2022 року. Перший місяць окупації, будучи на збереженні, ховались з дітьми у підвалі від обстрілів, бо повітряних тривог там немає (повітряна тривога - це перший приліт), ночували в мороз 8-10 градусів теж там, з першого дня без світла, тому їжу готували на вогню, бо газ швидко закінчився, башні з водою окупанти теж зруйнували, по воду ходили по можливості до кринички. Добре, що вона є! Діти дуже боялись перевірок дому, телефонів. Бо української символіки дома було багато (одяг, браслети, прапори тощо). Влітку тата, дядька і дідуся забирали на підвал за спалений їхній бтр. При затриманні простріліли двері, били рідних. Діти бачили все це. Найважче було заспокоїти дитину і при цьому заспокоїтись самій, щоб доносити третю дитину, жити одним днем. Також ми стикнулись з нестачею їжі, коржі жарили на сковорідці з власноруч змеленого борошна на ДКУ (неочищене), воду брали з криниці за 1,5 км, медикаментів не було, бо аптеки в селі немає, а виїхати було неможливо.