Ірина знала, що таке окупація, ще з 2014-го року, адже на той час перебувала в Донецьку. Спершу відправила з міста дітей. Згодом з чоловіком також поїхала. Опинилася в Рубіжному. Потім переїхала до Бердянська. І в кінці лютого 2022-го знов побачила танки на вулицях свого міста. 

Зустрічала маріупольців, які виїжджали з палаючого міста, яке знищували росіяни. Досі згадує бажання дітей – вони просто хотіли хліба.

На власні очі побачила вдалу атаку ЗСУ на Бердянський порт, коли були підбиті кілька ворожих кораблів. До Києва, попри ризики, вивезла і українські вірші, і українську національну символіку, яку не хотіла залишати в окупації. Зараз Ірина плете сітки у Києві та вірить у щасливий кінець своєї довгої подорожі.