14–15-й роки ми сиділи в підвалі іюнь, іюль, август. Бувало, що і восени було холодно, а ми в підвалі. У нас тоді не було води, свєта, ми дуже тяжело переносили. 

Я сиділа з одною женщиною, вона інвалід другої групи. Тут осталися одні старики. Готовили кусок хліба, якщо встигали спекти. А в підвалі була купорка – так і виживали. 

Тоді й кушать не хотілось. Разговарівали у підвалі, а воно як дасть наче возлє підвалу! Не дай Бог!

Здоров’я дуже підкосило, зрєніє упало. А сосєдка вообще пам’ять потіряла, у неї нема ні дітей, нікого. 

Нам взялась помагати одна жінка. Вона на своїй машині привозить нам продукти два рази в неділю. Все, що може загрузити в легкову машину, привозить, а ми купляємо собі. Місяці два назад мені перекривали кришу. Тут майже всю вулицю перекривали, бо все було побито.

Ми б не вижили, єслі б не гуманітарна помощь

Поки не стріляють якось заспокоюємось, а потім знов починають стріляти. Біля нас недалеко село Невельське, оттуда дуже хорошо в нас чуть. Вже восьмий год, Господи! Я казала: «Ми, навєрно, не доживем, шоб хотя би полгода пожить у мирі».

Хочу, щоб бистрей война закончилась. Оце саме главне. Богу молимось і просим Бога помогти, ну скільки можна, вже восьмий год. 

Ми получали помощь від Ріната Ахметова. Боже, та ми б не вижили, єслі б не гуманітарна помощь, спасібо большоє. Є в людей сочуствіє.