Я пам’ятаю, усе починалося в 2014 році. Поступово війська стягувалися, потім влітку почали стріляти. Снаряди прилітали й було чутно, як вони вибухають.

До цього було ще мирне життя, можна було їздити туди-сюди, а потім уже не можна було просто їздити. Ще я втратив роботу. Закінчилися замовлення через те, що співпрацювати з Донецьком стало складно. Я змінив роботу й припинив їздити в Донецьк. Іноді їздив у якихось справах, покупки робив. Потім припинив їздити. Доводилося вирішувати свої проблеми на місці. Зараз побут налагодився, але раніше були проблеми.

Були часто розбомблені водонапірні станції, тому вода не надходила. І нам її підвозили, було якийсь час з водою у Вугледарі складно. Доводилося набирати відрами та зберігати її і економити. Такий побутовий дискомфорт. Ну, і ввечері іноді було чутно, і вдень якісь постріли. Це теж не сприяло спокійному сну.

Зараз не чути пострілів, у нашому місті досить-таки мирне життя. Я вже мрію, що скоро все налагодиться, що не буде стрілянини і можна буде вільно їздити в Донецьк, будуть розвиватися промисловість і бізнес. Загалом, як у старі добрі часи. Хочеться, щоб не було війни, а було мирне небо. Я міг би не переживати про майбутнє, а тільки будувати.