Олексій Миколайович працював на залізничниці. У Станиці Луганській панував спокій і ніщо не віщувало війни. У перший день ніхто не міг повірити в цю страшну реальність. Але коли  почалися обстріли, довелося рятуватися в підвалах. Його найбільша мрія – щоб онуки нормально жили, не було війни і відродилося селище, яке так спорожніло.