Салоніки – місто на півночі Греції, друге за розміром після столиці. Саме тут перебуває одна з найпотужніших українських громад. Громада також допомагає біженцям адаптуватися у незнайомій країні. Зокрема, один з наймасштабніших проєктів – школа вихідного дня для українських дітей. Заняття тут не схожі на звичайні уроки, у розкладі – окрім традиційно мови, вокал, творчі майстер-класи, а також «рідний край», на якому дітям розповідають про українські традиції, історію та культуру. Матеріал Радіо Свобода.
На кухні, за чашкою чаю, свою історію розповідає Анна – її родина раніше жила на Одещині, але під час повномасштабної війни, у березні 2022 року, переїхала в Салоніки. Жінка має доньку та сина. Донька протягом тижня відвідує місцеву школу, а по вихідних – заняття в українській школі при громаді.
«Адаптація в них пройшла по-різному. Молодшій доньці, наприклад, було легше – вона досить швидко звикла до незнайомого середовища. Старшому трохи складніше – йому 12. Найбільше труднощів викликала іноземна мова: все ж для повноцінної соціалізації англійської виявилося недостатньо. Звичайно, всім складно адаптовуватися: як дітям, так і дорослим», – каже біженка.
Анна ділиться, що ані вона, ані діти досі повністю не звикли до життя тут: все здається чужим. Спочатку родина жила думками про повернення: мовляв, от-от – і можна їхати додому. Але з часом, аналізуючи ситуацію в Одесі, збагнула: «очікування» ще більше затягує процес адаптації:
«Після переїзду наше життя зупинилося», - Анна.
«Після переїзду наше життя зупинилося, пів року ми буквально сиділи вдома. Іноді здавалося, що ми в печері сидимо, а спілкування з українцями – ніби виглядаємо кудись на вулицю, а там сонечко. І навіть зараз, коли налаштовуємо себе тут залишитися, вірити в це не хочеться до кінця. Я знаю людей, які одразу після переїзду пішли тут на роботу, дітей віддали до місцевої школи – їм зараз трошки легше».
Анна зізнається, що відвідування школи допомогло в соціалізації не лише дитині, а і їй самій: «Для нас, мам, це – теж місце підтримки, комунікації та обміну досвідом, віддушина така. Я особисто працюю зараз онлайн в Україні, тому цього не вистачає. Шукаємо постійно людей, які зможуть зрозуміти нас: наші болі, переживання, нашу мову, наші цінності. Спілкування з іншими українцями посприяло адаптації, це був якийсь порятунок від самотності».
Коли розмова заходить про мрії та плани на майбутнє, то відповідь в усіх схожа:
«Мріємо про перемогу. Хочемо зустрітися нарешті не за розмовами про війну. Але поки вона триває, робимо все, що в наших силах».
Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.
.png "Імена")
