Кушнір Софія, 1 курс, Криворізький фаховий медичний коледж

Вчитель, що надихнув на написання есе - Вишивана Інна Сергіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Та рокова ніч... Вона змінила моє життя на “до” та “після”.  Це той момент, коли відчуття безпеки, комфорту і спокою раптом виявляються примарними. Я прокинулася під звук сирени і зрозуміла, що звичної для мене рутини тепер не буде. Кожен наступний день став тяжким випробуванням, яке не всі змогли пройти. Ця війна, що розпочалася й забрала життя мільйонів українців,  внесла хаос у мої дні й стала для мене дорогою до самоусвідомлення та встановлення нових цінностей. Цей неймовірно тяжкий шлях, по якому я досягла великих висот, став надзвичайно важливим.

Я пам’ятаю, як ми всі трималися разом, об’єднані спільною вірою в те, що це закінчиться, що мир і добробут знову запанують на нашій землі.

У ці тисячу днів я змінилася більше, ніж за всі роки до війни. Раніше я мріяла про новий гаджет, велосипед, ноутбук, але тепер всі ці дні навчили мене цінувати самі прості речі: звичайний світанок, сміх рідних людей, можливість бути вдома. Ця ситуація навчила мене зосереджуватися на головному та бути сильною попри страх. Цей досвід змінив мене, відкрив нові риси, нову силу і рішучість. Мої взаємини з оточенням також почали змінюватися.

Війна розділила багато сімей, але також об’єднала тих, хто залишився поруч. Це сприяло тому, що люди навчилися підтримувати одне одного не лише словом, а й діями.

Пліч-о-пліч ми допомагали одне одному, підтримували в складні моменти. Я відчула, що суспільство стало ближчим, люди допомагали один одному без вагань і страху. Протягом цих днів в мені зародилася глибока любов до мого народу. Я навчилася бачити силу там, де раніше бачила слабкість, і відвагу там, де здавалось, її не існує. Мрії про щасливе майбутнє стали невід'ємною частиною мого життя. Головною моєю мрією є побачити мир на Українських землях. Побачити мою Батьківщину сильною, країною, де кожен має можливість жити гідно і спокійно. Я прагну робити все, що залежить від мене, щоб зробити Україну місцем, де кожна людина може жити щасливо та вільно. Кожен українець пройшов свою тисячу днів війни, кожен зазнав власних втрат і перемог. Попри всі складнощі найголовніше те, що всі ми пройшли цей шлях й досі намагаємся не втратити надію.

Я вдячна багатьом людям – сім'ї, друзям, усім, хто залишився поруч й підтримували мене в складні моменти мого життя. Також я дякую тим, хто не зламався і продовжував боротися заради майбутнього нашої країни.

На завершення я хочу сказати, що ця тисяча днів навчила мене цінувати кожен момент мого життя і не здаватися попри всі складнощі. Всі українці пройшли через багато випробувань, але тепер зрозуміло, що навіть в найтемніші часи є крапля світла. Я вірю в те, що колись це все закінчиться, і на нашу землю прийде мир. Війна ніколи не стає звичною, навіть якщо вона тягнеться вже тисячу днів, наче нескінченний шлях, де кожен крок – це нове випробування, чи не так?