Війна мене застала в Сєвєродонецьку. О п’ятій ранку мені зателефонувала донька. Вона навчалась в Харкові. Її вже бомбили. Ще десять днів з чоловіком залишались в місті. Снаряди і ракети літали постійно. Не було води, світла й газу. Продуктів та ліків не вистачало.

У місті була тотальна гуманітарна катастрофа. Можна було бігати на ринок під обстрілами, але це було дуже небезпечно. Мене шокувало, що таке можливо в сучасному світі. 

Ми виїхали на власній автівці. Зараз живемо в Харкові. Я сподіваюсь, що скоро все закінчиться. На окупованій території залишаються мої рідні. Моя мати померла. Хочу потрапити на її могилу. За кордон виїхала моя донька. Я чекаю її після війни додому.