Мені 57 років. Я жила в місті Оріхів Запорізької області. Працювала продавцем у магазині. У мене є дві доньки. Одна живе у Дніпрі, інша виїхала разом зі мною у Запоріжжя. 

Про початок війни я дізналася на роботі. Мені стало так погано, що довелося викликати швидку допомогу. Після уколів почувалася краще. 

Ввечері 24 лютого почалися обстріли. Ми з донькою й онучкою побігли в підвал.

Над нами свистіли снаряди. Згодом стався вибух біля нашого під’їзду. В усьому будинку вилетіли вікна й двері. 

Наступного дня ми виїхали до Запоріжжя. Зараз з донькою, онучкою, мамою і сестрою винаймаємо квартиру в Запоріжжі. Важко жити разом, а на оренду окремого житла для кожного немає коштів. Навіть не знаємо, чи зможемо й далі платити за цю квартиру. Можливо, доведеться повертатися додому. Хоча там небезпечно і немає жодних комунікацій.

Я була у психолога – мені стало легше. Сподіваюся на краще. Хочеться, щоб діти і онуки були щасливі. Перемога буде за нами, бо у нас дуже хороші військові. Дай Бог їм здоров’я.