На початку війни я виїжджала за кордон, але повернулась за декілька місяців. Обстріли у Запоріжжі тривали постійно. Коли прилітало в центр, мені було дуже чутно. Я сиділа вдома в очікуванні, чи прилетить в мій будинок. Одного разу було влучання ракети зовсім поряд з моїм будинком. Я бачила клуби диму у сусідній багатоповерхівці. Це було дуже страшно. Коли від вибухової хвилі вибило вікна в моїй квартирі, я вирішила виїжджати. 

Зараз живу в Чернівцях. Кожного дня читати новини про прильоти у місто на дитячі майданчики та в житлові будинки мені дуже боляче. Я досі лякаюсь гучних звуків. Поки повертатись додому не планую. Чекаю на визволення Запорізької області. 

Мій батько прожив два місяці в окупації в селі в Запорізької області. Я не завжди могла з ним зв’язатись, дуже за нього хвилювалась. Він виїжджав дуже складно, його обшукували росіяни на блок-постах. На щастя, вдалося батькові вдалося евакуюватись. Зараз він  залишається в Запоріжжі. 

Моє заповітне бажання, щоб ніколи не було війни, щоб всі повернулись додому та жили нормальним життям.