Ольга Миколаївна втратила все і виїхала із Гуляйполя з найдорожчим – донькою, онукою і котами. Як жити далі, вона гадки не має

Я з Оріхова Запорізької області. Це місто під постійними обстрілами вже п’ять місяців. Родина наша – я, дочка і онучка. Я директор дошкільного закладу. Наш садочок розбили. Того ж дня поцілили в мою квартиру. Квартира доньки також зруйнована.

Нам не вірилось, що почалась війна. Було дуже важко й страшно. Батьки  розвернулися та пішли з дітками додому, а працівники садочку залишилися й чекали, що буде з нами далі. На цьому робота наша завершилася. Хтось із колективу виїхав, а хтось залишився.

Коли наші садочок і мою квартиру розбили, ми забрали котів і виїхали у Запоріжжя. Важко було знайти житло - ніхто нас із тваринами не хотів брати.

Ми змінилися всі. Спочатку був страх, тоді ненависть, а зараз - якийсь розпач. Ми виходу не бачимо: куди нам повертатися, що робити. В Оріхові газу немає, світла і води теж. Навіть якщо й завершаться активні бойові дії, то жити там неможливо.

Сьогодні вночі було дуже страшно в Запоріжжі, чотири ракети запустили сюди. Слава Богу, всі живі. Щоб якось відволіктись, я  багато читаю. Біля мене онучка дворічна – тільки це і розраджує в тяжкі моменти.