Історії, які ви нам довірили
Ми з Чернігівської області, Ніжинський район. Мені 46 років.
Діти включили телебачення о сьомій ранку - там і сказали, що війна. Ми не думали, що дійдуть до нас, але так вийшло. 27 лютого до нас зайшли росіяни. Моїх дітей тримали під автоматами.
Росіяни через нас проїжджали цілий місяць, тому ми вдома не жили - пішли до батьків на іншу вулицю.
Мені і по цей день сняться і танки і літаки. Звісно, психологічно важко все це пережити. Що з нашими містами зробили і що там твориться! Дивлюсь на це все зі сльозами.
Спочатку окупанти магазин ограбили, потім залишки поділили місцеві між собою, а ми сиділи без хліба, без муки. Дуже тяжко було.
Шокувало, що роботи немає і до сих пір. Звісно, ми живемо в селі - картопля є своя. Але не одітися, ні взутися - на це коштів немає.
Якось вже ні в що не вірю, нічого не чекаю: просто чекаю, коли буде перемога.
Хочу просто, щоб діти жили в безпеці, мали якийсь дохід: щоб не просто існували, а нормально жили. Щоб було що на столі, і одягнутися було в що. Як показує життя, для щастя небагато і потрібно. Мені головне - щоб діти були здорові, а все інше зробиться.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
