«Моєму знайомому чудом вдалось вижити, його діставали з-під завалів непритомного»

Пачева Дар’я, учениця 10 класу Уманського ліцею №2 Уманської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Король Наталя Миколаївна

Війна. Моя історія

До повномасштабного вторгнення росії, яке сталося 24 лютого 2022 року, ми жили з думкою, що нашому поколінню буде невідоме слово «війна». Ця моторошна дата розділила життя людей на до та після. У багатьох людей зруйновані домівки, бізнеси й навіть цілі життя. Дехто з дітей більше ніколи не побачить свого батька, матір, бабусю чи дідуся, брата чи сестру.

Війна повністю зруйнувала наше подальше життя, яке вже ніколи не буде таким безтурботним, як колись. Готова поділитись з вами своєю історією війни…

Я проживаю у невеликому містечку Умань. Разом зі своїми батьками та молодшою сестро Сонею, їй 5 років. У ніч 23 лютого ми спокійно лягли спати, не підозрюючи, який жах та біль чекає на нас та нашу країну. О 5:57 я почула дивні звуки, які не давали мені спокою, у цей час моя молодша сестра також не спала.

Нам стало страшно, тому що мама почала бігати збирати речі, а мій батько спостережливо слідкував за новинами та інформаційними каналами в соціальних мережах. Ми досі не розуміли, що сталось. Я вирішила запитати в мами, на що вона мені відповіла: « Даша, почалась війна» .

Ми почали швидко збирати речі, тому що живемо поблизу військових частин. На той момент це було небезпечно і ми поїхали до моєї бабусі. Вічні тривоги, зліти літаків та жахливі чутки, що наше місто мають захопити, дали поштовх на те, щоб переїхати на певний час до маленького містечка Моршин, у якому ми жили близько двох місяців.

Не можу сказати, що там ситуація була значно краща. У магазинах були малі запаси хліба та засобів гігієни.

Усе населення було в паніці, але ми намагались не падати духом та допомагати нашій армії. Найболючіший був момент, коли навпроти мого будинку влучила ракета, це сталось 28 квітня близько 4:30 ранку. Померло багато дітей, яких я колись знала, з якими я колись спілкувалась, але в один момент їх не стало.

Моєму знайомому чудом вдалось вижити, його діставали з-під завалів непритомного. У такі моменти справді починаєш цінувати життя.

Моя історія війни не найгірша, яка може існувати, але вона про життя, яке завжди перемагає, про любов, бо вона сильніша за ненависть. Про світло, що неодмінно переможе темряву. Про надію, яка дає сили жити яскраво, а не існувати. Ми народ, який ходить з Богом. Нас неможливо здолати або пригнічити. За нами правда! За нами сила Слава Україні! Героям Слава!