Іляна згадує перший день війни, як отримала дзвінок від мами і свої думки.
24 лютого, Київ, близько п’ятої ранку, дзвінок від мами: «Ляна, вибухи на околицях Києва...»
Швидкий підйом, речі були зібрані, широкомасштабного наступу я чекала від січня, передчувала. Київ гудів сиренами, машини стояли чергами до заправок, ми їхали, як мені тоді здавалось, в більш безпечне місце у Києві.
...Моя війна розпочалась вісім років тому, усі ці роки мені було боляче, я пропускала крізь себе кожну втрату, не могла повноцінно радіти життю, дратувалась і протидіяла багатьом рішенням влади, салютам, росконцертам і таке інше. Тоді я була у малій горстці людей, які переживали те, що і я. Сьогодні ті мої відчуття переживає вся країна. Ворог переконав усіх у своїй потворності та кровожерливості.
Дякую кожному захиснику і захисниці моєї країни.
Вічна слава полеглим Героям!
.png "«Приїхала з двома сумочками до Білозерського»")
.png "«Світло у нас пропадало, бо бомблять»")
