Коли почалась війна, я з двома дітьми була в Оріхові. Вибухи були далеко. Не було світла, води й газу. Ми з чоловіком не могли купити їжі, тому їздили до Запоріжжя за продуктами. Чоловіка мати нам допомагала матеріально. При кожному вибуху ми бігали до підвалу. Я виїхала з дітьми до Польщі. В Оріхові ми сіли в евакуаційну маршрутку, потім приїхали на вокзал до Запоріжжя. Черга у потяг була величезна, але я з дітьми змогла сісти. Ми доїхали до Львова, там також були великі черги. Ми поїхали до Кракова, там на кордоні були великі черги, було дуже холодно. Дві доби ми простояли на посту. У Польщі нас приняла родина. Вони мені допомогли з грошима, знайшли мені роботу.

Я винаймала квартиру, працювала, діти ходили до школи та садочка. Потім я вирішила повертатись до Запоріжжя. 

У моїй родині є втрати під час війни. Моя свекруха загинула під час обстрілу. Я дуже хочу, аби люди не гинули. Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться.