Ми багатодітна родина. Наша родина складається з п'яти людей, а саме –мама, тато, я, моя сестричка Дуся, якій незабаром буде 3 рочки, та мій молодший братик Вова, якому всього 1 рочок та 4 місяці.

З моменту повномасштабного вторгнення, коли наше місто почали бомбити авіабомбами, тато після складної ночі, сказав: "Збираємося, ми покидаємо місто, бо тут дуже небезпечно". Тим паче моя мама була вагітна на той час моїм братиком, і сестричка була ще дуже маленька, і вона харчувалася тільки дитячою сумішею, але в місті нічого не продавали, і вона могла просто померти від голоду. І вирішили їхати.

Мама взяла для нас з сестричкою самі необхідні речі, а собі з татом не взяли нічого. Аби помістилося в машину. Ми їхали подалі від міста, не знаючи взагалі, куди, так і доїхали до чарівної області, дуже доброго села та людей, які нас приютили, та надали нам житло.

Спочатку ми жили в жахливих умовах, але в літку одна жіночка зі своєю донькою впустили нас до себе. Де нам дуже подобається. Ми дуже вдячні мешканцям села, що так доброзичливо та з любов'ю, повагою та розумінням відносяться та допомагають нам вже другий рік.

Війна забрала наш спокій, мир та домівку. Я звичайно мрію, щоб настав мир в нашій країні та швидше закінчилася війна. Щоб всі людини були здорові та щасливі. Та не губили близьких людей. Ще хочеться трішки якось дива.