Я жив у Гуляйпільському районі. Коли почалася війна, ми виїхали із села в Запоріжжя, далі - хто куди. З зятем їхали на машині, нічого такого по дорозі не було: їхали та й Бога просили, щоб нічого не трапилося. 

Знімаємо житло, живемо тут на допомогу, отримуємо «гуманітарку». Роботи немає, знайти не можу, робить нема де. Спасибі державі, що допомагає.

Там, де я жив, вже декілька сіл немає - одна земля випалена залишилася. Було постійне бомбардування, це шокує мене досі.

Моя сестра дуже боїться вибухів, починає заїкатися, потім її відпускає. Житло наше у селі ще ціле. Там мати залишилася, вона не хоче виїжджати.