Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Тетяна Дмитренко

«Моя сім'я ніколи не забуде холодний ранок 22 січня 2015 року»

переглядів: 443

Я одинока мати двох дітей. Моя сім'я ніколи не забуде холодний ранок 22 січня 2015 року. О 6:30 ранку почалися перші обстріли нашого тихого, мирного, гарного селища Миронівського.

Схопивши дітей з ліжка, я побігла в підвал свого фінського будинку. Дуже було страшно, моторошно, діти і я плакали. Оскільки будинок переважно з дерева, підлога та стіни ходили ходором, шибки у вікнах дзвеніли, усе тряслося. Діти кричали зі страху.

Просиділи в підвалі тиждень. Обстріли не припинялися ні вдень, ні вночі. Побоюючись за життя своїх дітей (старшому тоді було сім років, а молодшому рік і дев'ять місяців), я вирішила поїхати із селища. Допомогли сусіди.

Дуже було важко й гірко покидати рідний дім, де народилася я і мої синочки. Ми плакали до самого Харкова. Розставання далося важко.

Щойно оголосили про перемир'я – ми почали збиратися додому. Повернулися ввечері 23 лютого 2015 року. Мої діти та я раділи всьому. Води, світла, газу й опалення немає, а ми раді: «Ура! Ми вдома!»

У селище вийшла 24 лютого і його не впізнала. Людей, дітей на вулицях немає, магазини, школи, садок, лікарня не працюють. Самотньо бродять коти та собаки, птахів не чути. Будинки обвуглені й розбиті, на вулицях снаряди від «Градів» лежать, вікна в будинках вибиті, стіни та дахи проламані й побиті від осколків. Жах…

Я і мої дітки, ми не хочемо війни.

Ми хочемо МИРУ!

Миронівський 2015 Текст Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій