З першого дня війни Нікополь обстрілювали. Я виїхала з сином в Польщу. Там нас любо прийняли волонтери. Вони нам надавали все, що потрібно. Тяжко було покидати рідний дім. Щодня ми сумували за Нікополем. Згодом з сином повернулись до України. Зараз живемо в селі біля Нікополя. Тут садимо город, допомагаємо ЗСУ. Так і живемо. 

Моя родина згуртувалась. Ми зрозуміли, що сім’я – це найголовніше. Майбутнє бачу тільки у процвітаючій країні. У нас все буде добре, все відбудуємо, аби тільки перемогти.