Я живу у Слов’янську і викладаю в коледжі. У перший день війни відчув сильну паніку та безпорадність. Уже переживав це у 2014 році, але цього разу було ще страшніше. Коли почалися обстріли, перші місяці майже нічого не працювало.

Я сам із села, і коли росіяни наступали, там усе згоріло.

Моя родина тиждень ховалася у погребі, але волонтери допомогли їх вивезти. Я постійно хвилювався за них.

Зараз я працюю дистанційно. Щодня чекаю миру і сподіваюся на краще.