Василенко Віра, 8 клас, Комунальний заклад "Харківська гімназія №63 Харківської міської ради Харківської області"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Плоха Людмила Анатоліївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна…Жахливе, ганебне явище цивілізованого світу. Я ніколи і подумати не могла, що буду «дитиною війни». Що наше щасливе життя залишиться там, у лютому 2022 року. Усі мрії, сподівання, плани зруйнувались в один день. За цей період моя родина двічі від’їжджала і двічі поверталась на рідну Батьківщину. Я себе порівнювала, то з тим равликом, який зібрав усе своє життя  в одну валізу, то з тим листочком, який відірвався від дерева і загубився, гнаний вітром.

Ми не змогли залишитися у омріяній Швейцарії, і в Німеччині ми були чужі… Якби у мирний час та на екскурсію, то я б отримала набагато більше задоволення, аніж «біженець».

Від чого ми тікали? Від ракет, бомб, безкінечних сирен, нами керував страх, який згодом змінився на  відчай. Я розуміла, що ми не залишимося на чужині назавжди, бо немає тут мого Харкова, моїх рідних, друзів, навіть спортом я не змогла займатися, бо то все чуже. Нас зігрівали теплі спогади про мирне життя, коли ми всі разом: і бабусі з дідусями, і тато, і хрещена. Найціннішими були звичайні речі: улюблена братова вишиванка, яку він похапцем склав у валізу, будильник, який ранком будив нашу родину і блокнот з розкладом уроків…Розкладом мирного життя.

Вечорами ми читали новини, сподіваючись ось-ось почути про перемогу, але такі новини не приходили ні через місяць, ні через пів року.

Ми повернулись до  Харкова, який зустрів нас забитими вікнами, що схожі на загоєні рани, порожніми парками і вулицями, бентежними звуками сирен, темними вечірніми вулицями, сумними обличчями харків’ян. Місто ніби поринуло у важкий сон, тривожності додавали воєнні машини, що мчать вулицями, «швидкі» з тривожним виттям сирен. Ні, там, за кордоном, все по-іншому: звичайне мирне життя, зі своїми радощами і печалями.

Чому ж я повернулась? Бо я частина того народу, який виборює право на життя, право говорити рідною мовою, я маю пройти цей шлях разом з ним.

Мій старший брат став волонтером, ми з мамою допомагаємо літнім людям. А ще я займаюсь спортом і маю можливість виступати на змаганнях різних рівнів і представляти Харків, моє рідне місто, яке стало героєм, бо в ньому живуть незламні люди. Ми разом – до перемоги!!!