Я спочатку перебував у Харкові, а потім переїхав у більш безпечну область. Родичі виїхали і забрали мене з собою.
У перший день війни я почув, як за вікном пролетів винищувач, і я від цього прокинувся. Це була 4 чи 5 година ранку. А потім були щоденні обстріли міста, робота РСЗО, які неможливо було не чути. У першу ніч я мало спав. А потім ми переїхали.
Найбільша складність – це психологічне виснаження. Я себе почував добре, але психіка моя уже не витримувала. Я занадто багато часу приділяв війні і через це мало спав, не хотів їсти. Зараз немає обстрілів міста, я вже адаптувався і себе налаштував, що війна ще буде тривати довго, і я маю зупинитися, інакше мені буде дуже погано.
Дуже вразила солідарність людей. Особливо на початку війни. Люди допомагають один одному. Дуже радує те, що Україна вистояла перед ворогом, який переважав і в живій силі, і у військовій техніці. Це викликає повагу.
Гуманітарну катастрофу я і моя родина не відчули. На момент початку війни у нас були певні заощадження. А частині моїх родичів, особливо тим, у кого є маленькі діти, було складно. Добре, що є гуманітарна допомога. Червоний Хрест і Фонд Ріната Ахметова.
Війна – це завжди тяжко. Це і втрата роботи, і розхитана психіка. На щастя, такого, щоб когось убили чи зруйнували житло, у нас не було.
Якби не родичі, які мене умовили виїхати, я б залишився у Харкові. Це був початок березня, були великі затори. Багато людей втікало від війни. Ми поїхали у Жовті Води Дніпропетровської області. Там було житло у родичів. Ми там прожили три місяці. Там не було роботи, тому я вирішив повернутися у Харків. Зараз я працюю дистанційно.
Війна скорегувала мої плани на життя. На щастя, у мене є робота, яка не залежить від ситуації в країні. Я впевнений, що Україна переможе.
Коли війна закінчиться, я видихну, тому що я вже не буду про це думати, і я нарешті зможу повернутися до своїх планів на 2022 рік.
