Валентину Іванівну шокувала жорстокість і безжальність росіян

Я з міста Лебедин Сумської області. Свого часу ми вимушено переїхали сюди з Чорнобильської зони. Батьки мої вже померли, дочка працює в Києві педагогом, а синок захищає Україну.

Я почула про війну на роботі. Навіть не повірила спочатку. Зателефонувала дітям. Донька в той час вже виїжджала з Києва: вона орендувала кімнату, і господарка запросила її на дачу - перечекати небезпеку. Донька там була близько півтора місяці. Ми не могли її звідти забрати, це було небезпечно. Сусіднє село дуже постраждало від окупантів. Це був важкий період. Зв'язок був нестабільний: десь раз на три дні ми могли дізнатися, що в неї все добре. Зараз вона вже в Киві, працює – навчає діток дистанційно.

Моя невістка була під Києвом в окупації, у селі Катюжанка. Мене шокувала безсердечність  ворогів. Вони знущалися з людей, знищували діток і дорослих. Скоріш би це все скінчилось. Щоб було дитинство в дітей, щоб наша Україна процвітала.