У перший день війни у мене була на душі тривога. Я не пішла на роботу. Через три дні біля міста почались бої. Я не могла зрозуміти, що мені робити. Потім почались обстріли. Часто я бачила наших воїнів, які були такі замучені. Я розуміла, як їм важко. Періодично я ходила до батьків, бо у місті не було зв’язку.

Одного разу опинилась в епіцентрі вибуху. Це було дуже страшно. 

На початку квітня до мене прийшов сусід, який служив у теробороні. Сказав, що треба виїжджати, бо біля Оріхова багато російської техніки. В той же день я зібрала речі, батьків та виїхала. Ще декілька разів приїжджала до Оріхова. У жовтні побачила, що моя квартира згоріла. Я не знаю, як жити далі. Чекаю закінчення війни.