Олександра Федорівна зустріла повномасштабну війну у своєму домі. Вона почула страшну новину від родичів із Києва, а потім почала помічати, як через село рухаються танки. Вона не виходила з дому цілий місяць, лише спостерігала крізь вікно, як довкола стріляють. Коли 23 березня почалася евакуація, побачила, як машини забирають місцевих. Вирішила їхати й вона. У Радомишлі її зустріли добре, дали притулок і допомогли всім, чим могли. Незабаром прийшла новина - її хата згоріла.