«З перших днів повномасштабного вторгнення ми з сусідами спустилися в паркінг, там і жили. Спати доводилось на шинах. В мене дуже боліла спина. Я виходила тільки в магазин за продуктами. Тоді почали орудувати мародери і ми боялась, що наші квартири пограбують. Однак повертатися на верхні поверхи було ще страшніше. Коли за декілька кварталів від нас в будинок влучила ракета, то навколо все здригнулося», - згадує Валерія Ковальська. Дівчина не хотіла виїжджати з Києва. Але рідні вмовили її. У Львові вона зустрілася зі своєю мамою, яка змогла виїхати з Бахмута.