Історії, які ви нам довірили
Родина Вікторії тікала з розтрощеного Маріуполя, дорога була надзвичайно складною. На їхньому шляху траплялися різні люди: одні хотіли заробити на чужому горі, інші – допомагали, чим могли.
Я спокійно спала, коли раптом зателефонувала дочка і сказала, що почалася війна. Я не повірила, все було як в тумані. А далі...
Все це боляче. Ми у цій війні все втратили. Це наша друга війна, бо перша почалася для мене і моїх дітей ще у 2014 році.
Ми пересувалися з Маріуполя до Білосарайської коси - це дуже близько від самого Маріуполя. Там теж не було їжі, світла. Ми з дітьми ходили по хатах, бо в магазинах було пусто. Так ось, мене шокували ті місцеві люди, які в такий важкий час брали з нас за їжу втридорога. Це був жах! Але ми купували, бо дітям треба було щось їсти. Втім, там були і добрі люди, дай Бог їм здоров’я.
Для моєї сім’ї це друга вже війна, бо ми бігли з Донецька ще у 2014-му. Для нас це дуже важко і морально, і матеріально. В цю війну ми лишилися усього. Бігли з однією торбиною, залишивши всі свої речі: все, що у нас було в квартирі.
Моя сім’я врешті змогла виїхати з Маріуполя. Зараз ми доїхали до Києва, добиралися довго. Спочатку нас в Бердянську приютив наш знайомий, ми були на базі «Артурс» безкоштовно. Потім ще одна знайома приютила нас на деякий час у Києві лише за квартплату. А ще ми дуже-дуже вдячні допомозі Фонду Ріната Ахметова! Бо ми втратили все, і коли в тебе на руках є неповнолітні діти, а чоловік хворий, йому вже 67, а ти в свої 55 не можеш знайти роботу, дуже без допомоги важко.
В мене є розірвана душа, і вона дуже болить, як і болить вона у моїх дітей.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
