Після початку війни я з дітьми почала ховатись у підвалі. Потім ми переїхали на дачу до сусіднього села. Там прожили місяць, потім виїхали до Кривого Рогу. Я знаю, що зараз дача розбомблена, бо їздила додому за зимовими речами. Моя квартира у Слов’янську поки що ціла, але у будинках навколо зруйновані цілі під’їзди. У місті люди виживають. Води й газу немає. 

Я евакуювалась на власному транспорті. На дорогах були затори, тому що багато людей покидали свої домівки. 

Найбільше мене шокувало, що доводиться жити у постійному стресі. Я працюю дистанційно. Чекаю перемогу. Нічого не планую, бо зараз у моєму житті - суцільна невідомість.