Я був вдома, коли все почалося. Ми вісім місяців сиділи в окупації у Снігурівці. Всі переживали, шукали, де є зв'язок, лазили по городах, щоб подзвонить. У нас мости підірвали, і не було як виїхати. 

Не думав, що таке може бути - що війна прийде на нашу землю.

Діти і жінка поїхали, то мені на одного їжі хватало. Мені не треба були рашистські подачки, хватило всього.

Найприємніше, коли прийшли наші солдати. Але досі не зникає відчуття тривоги.

Не хочу загадувати, але хочу, щоб війна скінчилась скоріше. Головне - цю гидоту вигнати звідси.