Коли все це почалося, була шокована. Я просто не вірила, що Росія реально напала. Все йшло надто швидко – танки, обстріли, паніка. У місті почався справжній жах. Жити біля кордону дуже небезпечно. Щодня гуркотіло. Снаряди летіли так близько, що стіни тремтіли. Магазини швидко закрилися, аптеки також. Нічого не можна було купити – ні їжі, ні ліків. Газ пропав, води не стало, світло постійно відключали. Коли ремонтуюсь, іноді є вода.

Спочатку я просто сподівалася, що це незабаром закінчиться. Думала — ну, не може ж бути так. А згодом зрозуміла: це надовго. Морально мені дуже важко, мама хворіє. Виїхати у мене немає змоги. Я нікуди не виїжджаю, хоча половина людей з міста евакуювалась. Зараз все, чого я хочу, – це миру. Хочу повернутись додому. Якщо він ще цілий.