Марушка Валерія, 9 клас, Зеленопідський опорний заклад загальної середньої освіти Зеленопідської сільської ради територіальної громади Херсонської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Падалка Алла Анатоліївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна увірвалася  в моє життя несподівано, змінивши все до невпізнання. Я ніколи не думала, що доведеться пережити таке... Безхмарне небо заполонили сотні літаків із авіабомбами, а земля почала здригатися від гуркоту танків, бронетехніки, пострілів гармат.  Цей день назавжди закарбувався в  пам’яті кожного українця.

Час зупинився того найжахливішого ранку четверга 2022 року. Мирні, щасливі, спокійні дні на Каховщині змінилися на сіру тривожну буденність і страх за життя рідних людей.

Минуло кілька поколінь, доки борці за волю дійшли до того заповітного часу, перш ніж на карті світу постала омріяна у віках – Українська держава. Варто було б тільки  творити, плекати й втілювати в життя надії, але перед моїм  нездоланним народом знову з’явилися випробування – ВІЙНА.

Уже одинадцятий рік українці мужньо відстоюють  суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.

1000 днів війни – це тисяча історій про силу духу, про любов до рідної землі, про віру в перемогу. 1000 днів сповнених великої небезпеки, тривоги й постійної боротьби за світле майбутнє. Ще зовсім недавно вирувало життя у  Бахмуті й Авдіївці, а зараз ці міста  перетворилися на купи попелу та згарищ. Зруйновано Каховську ГЕС, що стало справжнім екоцидом для усього Південного краю.

Так у двері постукала жорстока реальність, коли нелюди руйнують наші міста й села, гинуть родини, знищується все живе довкола.

Мільйони українських дітей залишилися без рідної домівки, без можливості навчатися. Бомбосховища замінили їм дитячі кімнати, а голі долівки в метро – теплі ліжечка, безкінечні повітряні тривоги – шкільні дзвінки. Кидаючи власні будинки, люди у своїй країні стали вимушеними переселенцями й біженцями.

Продовжують потерпати від свавілля і ті, хто не зміг виїхати через певні обставини з окупованих російськими солдатами територій. Серце крається від того, що в тебе там залишилися рідні дідусь і бабуся.

Я бачила все від початку війни: перші вибухи, перші дні в підвалі, як в наше село зайшли окупанти, як робили обшуки, як знущалися над воїнами АТО. Моїх земляків викрадали з дому, піддавали тортурам, принижуючи та знецінюючи життя кожної особистості. 

Ми з родиною були змушені тікати, залишаючи рідне село, наш будинок, звичне безтурботне життя. Усе ніби закінчилося в один момент.

Тільки зараз розумієш, які ми були тоді щасливі. Життя розділилося на “до” та “після” війни. Сьогодні згадую, як важко було виїжджати під пострілами, через безліч блок-постів окупантів – страх проймав кожну частинку тіла.  Але вірила, що скоро побачу український прапор, наших захисників та вдихну на повні груди волю…  

Тільки туга краяла серце за рідною домівкою, за рідною Херсонщиною, з її золотистими безкрайніми ланами й запашними кавунами. Крім того, гнітило те, що попереду тебе чекає суцільна невідомість.

Я знаю, що треба триматися понад усе, потрібно продовжувати жити, навчатися, спілкуватися з друзями, займатися тим, що тобі до душі, що в тебе виходить найкраще. Я, наприклад, люблю малювати, і всі свої мрії переношу на папір, бо знаю, що вони здійсняться, тому що маю в серці віру.

За 1000 днів кожен із нас подорослішав, став по-іншому дивитися на різні буденні речі. Ми, українці, переосмислили свої цінності і зрозуміли, що найголовніше в житті – це свобода, мир і людське життя.

Дякуємо нашим героям-захисникам, які щосекунди, ризикуючи собою, дають нам надію на новий день, наближаючи українців до перемоги, до світлого майбутнього. Дякуємо за можливість жити, працювати, навчатися, мріяти, любити, посміхатися, радіти кожному сонячному ранку й будувати плани.

Я вірю, що прийде той час і день, коли українці здобудуть перемогу і наша держава відродиться та стане ще  кращою. Ми – сильна нація, нас нікому не зламати, ми маємо право на життя, на волю, на щасливе дитинство.

Ми, як той птах Фенікс, встанемо з попелу й будемо ще сильнішими та непереможними, побудуємо сильну, квітучу, європейську державу, ім’я якої – Україна!