Я жила в Селидовому. Коли почалась війна, йшла відвідати онуків. Свати мені сказали, що почалась війна. Я не повірила в це. Потім почула вибухи. Все стало зрозуміло. 

Обстріли стали частиною буденності. Снаряди прилітали в житлові будинки. Мої знайомі загинули у себе вдома. Я ходила до підвалу, хоча часто там сидіти було важко. 

Газа, світла та води не стало за декілька місяців. Місто почали знищувати, тож мені довелось виїхати.

Зараз я чекаю тільки миру. Хочу додому, навіть якщо доведеться їхати на руїни.