20 років я прожила в Маріуполі. В перший день війни почула вибухи біля аеропорту. Донька з роботи повернулась додому. Страху ми не відчували, був лише розпач. Ми не очікували, що буде повномасштабна війна. 

Під час обстрілів нікуди не ходили. Весь час були вдома. Світла, газу та води не було. Біля будинку був колодязь з технічною водою. Сусіди приносили її відрами.

Їжу готували на багатті. Я власноруч рубала дрова. Всі свої запаси я використала. 

Було страшно залишатись. Мої сусіди загинули від осколкових поранень. Я вирішила виїжджати. Мене евакуювали за кордон. Зараз я живу в Києві. В Україні мені жити легше. Щодня я чекаю миру. Сподіваюсь, що повернусь додому.