24 лютого 2022 року я вийшла з дому на маршрутку, щоб їхати на роботу в Харкiв. I почалися вибухи. Водiй маршрутки не хотiв везти людей в Харкiв, але я його вмовила, i ми поїхали. Приїхавши до Харкова, я побачила, як летять ракети, люди в панiцi. На роботi, де я працюю продавцем, люди стояли дуже великою чергою, брали все, всi продукти, бо боялися, що це надовго. Вiдробивши зміну, я поїхала додому, дуже важко було добратися, але я виїхала. Коли їхала додому, нам на зустрiч їхала колона технiки на Харкiв…

Продуктiв харчування не було, бо магазини були зачиненi. Шок був тодi, коли з пiдвалу не можна було вийти навiть на хвилину, мої діти спали на саморобних лавочках i боялися, що ми не виберемося.

Ми були в окупації. Я вирішила потім їздити на Харків за продуктами та ліками для себе та наших людей. Раз на тиждень я їздила і привозила все, що просили. Кожен раз, коли виїжджала, боялася та проходила вісім блок-постів.

Волонтери допомогли нас евакуювати під обстрілами. Коли їхали, то діти молилися, щоб ми доїхали та не загинули.

Роботи зараз не маю, до війни працювала продавцем.