З першого дня війни було дуже страшно. Ми сиділи в підвалі два місяці. Мій чоловік його укріпив. Але потім дочка захворіла, тому ми піднялися назад у будинок. У мене двоє дітей, вони дуже бояться обстрілів.
Воду ми набирали в колодязях. Вода була холодна, ми її використовували замість холодильника. Їжу готували на багатті, бо світла не було.
Поруч з нами живе бабуся. Їй 85 років, її покинули рідні. Вона сиділа весь час вдома одна під обстрілами. Ми її забрали до себе на декілька днів, але вона у нас живе вже третій місяць. Її рідня не відповідає на дзвінки. Для мене це жах.
Я дуже хочу миру, щоб у нас було нормальне життя. Ми готові працювати, аби скінчилася війна.
