Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Вікторія Мілакова

«Мої діти знають, що таке виживати»

переглядів: 985

Не було своїх діток у мене... Одного разу прийшло рішення, що потрібно для когось жити, щоб був сенс життя. Ось ми і вирішили взяти [дитину], дуже хотіли сина. Взяли сина маленького, рік і чотири місяці йому було.

Мої діти знають, що таке виживати

А потім дитині ніби як треба, щоб не один він був, щоб була сестра або брат. І десь через два роки ми вирішили взяти дівчинку. Нам запропонували подивитися двох близнят, які перебували у притулку. Тут, в Авдіївці був у нас притулок ще до війни. Ми їх побачили, дівчатка пішли одразу, залізли на руки – і ми їх забрали. А потім ще молодша дівчинка з’явилася, їй було рік і вісім.

Мої діти знають, що таке виживати

Як можна без дітей жити? Це сенс життя, це любов і ніжність. Вчити всьому і в житті виживати, і повазі, і любові, і доброті, і працьовитості. Щоб могли допомогти, і неважливо – молодшому, старшому, літньому.

Мої діти знають, що таке виживати

У нас тут цілодобово була страшна ситуація. З ранку до вечора бомбування, свист, летить, будинок трясеться, все підстрибує. Діти сидять у коридорі. У нас в декількох метрах від будинку впав снаряд, був вибух, це моторошно... Був страшний крик, і у мене ноги підкошувалися. Я до них, будинок трусило. Це єдиний випадок, коли було моторошно та страшно.

Коли трохи далі падало в полі або поруч просто летіло, гриміло, то було страшно, але не настільки. Ніхто не кричав. Вони могли відволікати один одного, ми могли розповідати щось один одному, якісь ігри в слова, міста. Ми намагалися постійно розмовляти. Ми в коридорі стояли або сиділи, постійно у спілкуванні. Ми розмовляли, намагалися не звертати уваги на те, що відбувається.

Оскільки ми постійно разом були, відволікалися тим, що ми постійно розповідали якісь історії. Навіть коли це дуже було голосно і заглушало, і коли будинок трясло. Але діти розуміли, що ми поруч – і боятися їм нічого.

Війна – це страх, це смерті, це жах. Панічний страх, страх за дітей. Як їх вберегти, зберегти, щоб вони були живі-здорові, і головне – щоб вони були цілі й неушкоджені. Про себе не думала. Намагалася себе вести саме так, щоб у будь-яку мить можна було їх собою закрити. Ми завжди були поруч, невідривно.

Напевно, це ніколи не вдасться забути. Все, що ми пережили, забути неможливо. Ми жили без світла, без води. Ми переживали, коли тато йшов на роботу. Працював він позмінно на заводі. І якщо тато йшов, то зв’язку не було. Тобто якщо, не дай Бог, він затримувався, ми з дітьми сиділи і чекали, тому що на вулицю вийти неможливо, всюди йшов обстріл, бомбування моторошне. Це було цілодобово.

Коли тато приходив увечері, він ходив до колодязя. У нас тут, хвилинах у 10 ходьби є колодязь. Він носив воду, щоб якось помитися, попрати, їсти приготувати.

У молодшої дочки випав перший клас... Ми ні садок не закінчили, ні 1 вересня у дитини нормального не було. Початкова школа випадала. У близнят теж кілька класів випало, особливо 3 клас. Це велика втрата для дітей, тому що надолужити вже дуже складно. Це і психологічно, і морально, і за знаннями.

Мої діти знають, що таке виживати

Рік чи півтора року дійсно були цілодобові бомбування. Нам доводилося виживати в усіх відношеннях: і вдома, і в житті, і всюди. Треба було і харчуватися, і митися. Діти знають, що таке виживати, що таке економити. Неважливо, що ви економите – воду, на скільки її потрібно розтягнути і як її треба економно використовувати. У житті це велика наука.

Авдіївка 2014 2015 2016 Відео Історії мирних діти обстріли безпека та життєзабезпечення освіта вода сім'ї з двома і більше дітьми
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій