Я жила в Луганській області. Коли почалася війна, моє село було окуповане. Чоловік залишився там, а я поїхала до доньки. У неї сталося велике горе — вбили її чоловіка, і вона пішла служити. Тепер я доглядаю за онучкою. 

Перший день війни я зустріла зі сльозами. Було страшно, бо у мої зять і син — прикордонники, і я хвилювалася за них. 

Я евакуювалася тільки у 2023 році через Суми. Дорога була непроста, але все пройшло добре, мене зустріли рідні, і я змогла більш-менш нормально добратися до Черкаської області, де тепер живу з онучкою.

Психологічно мені важко, і, мабуть, я уже ніколи не буду почуватися спокійно. Мрію лише про те, щоб війна закінчилася і діти жили вдома.