Коли почалась війна, я був студентом. У Маріуполі для молоді було багато установ для розвитку. Це було сучасне місто.
Коли місто почали бомбардувати, у мешканців не було жодної рекомендації з приводу того, як поводити себе під час обстрілів.
З Маріуполя я виходив пішки після того, як снаряд прилетів у сусідній будинок. Дорогою познайомився з жінкою, в якої були діти. На блокпостах вона представляла мене своїм сином. Це мене врятувало від полону або арешту.
Пішки я дійшов до Мангуша, а звідти доїхав до Бердянська, потім - до Запоріжжя.
Зараз я живу в Харкові.
Мого житла у Маріуполі немає. Дуже чекаю на мир та закінчення війни.