У перший день війни я була на роботі, працювала під обстрілами, бо Вугледар опинився під вогнем. Потім я з родиною жила у постійному страху, бо у місті були постійні прильоти.

Руйнувались будинки, школи та лікарні. Це був суцільний жах. Не було води, світла та газу. 

Мене з родиною евакуювали на автобусі. Я вирішила зупинитись в Запоріжжі. Тут винаймаю квартиру. Що буде далі, не уявляю. Що мене чекає? Повертатись мені нікуди. Немає мого будинку, немає роботи, немає рідного міста.